Заочне рішення суду з точки зору боржника, це напасть чи благо?

Заочне винесення рішення суду у цивільному судочинстві було впроваджено як захист від зловживання правами відповідача з метою присікти неявку до суду без поважних причин. Законодавець такими чином поставив знак рівності між правом на участь в судовому розгляді та обов'язком доказування.

Найбільша кількість заочних судових рішень ухвалюється у справах про стягнення заборгованості, у тому числі кредитних, де відповідачі або не бажають з'являтися до суду або їх не повідомляють належним чином. Для їх оскарження, згідно ч.1 ст.232 ЦПК України, необхідна наявність двох обов'язкових підстав: перша це, не прибуття в судове засідання з поважних причин та друга, це посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Зазвичай, сторони та їх представники апелюють лише до однієї підстави, мотивуючи скасування заочного рішення тим, що відповідач не був повідомлений належним чином і не згадують про іншу. Посилання ж на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача мають істотне та вирішальне значення для розгляду справи, оскільки припускається, що за їх наявності, справа могла б бути вирішена іншим чином. Наприклад, у справах про стягнення заборгованості відповідач має докази сплати ним боргу і таким чином, борг може бути менший або відсутній взагалі.

Навіть якщо відповідач не був присутній при винесенні заочного рішення з поважних причин, але у нього відсутні докази, які впливають на вирішення справи, підстав для перегляду такого рішення немає.

Це підтвердив і Верховний суд України в своєму Узагальненні практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах, зазначаючи що "правильною є практика тих судів, які скасовують заочне рішення лише за наявності двох підстав, визначених у ст. 232 ЦПК, зокрема, якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи".

Заочне рішення суду оскаржується до того ж суду який його ухвалив, шляхом подання заяви про перегляд, а вже після вирішення даного питання, може бути оскаржено до апеляційної інстанції. Це стадія "проміжного" оскарження, яка була введена лише в 2004 році.

Наявність встановленого Законом особливого порядку оскарження заочних рішень, може бути використано відповідачами у тому числі на свою користь.

Так, вступ заочного рішення суду в законну силу пов'язується також із апеляційним провадженням, а строк такого оскарження для відповідача розпочинається лише з дня винесення ухвали суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Якщо відповідач звернувся із апеляційною скаргою на заочне рішення (не залежного від часу його ухвалення) у передбачений законом строк після винесення ухвали суду про відмову в задоволенні заяви про його перегляд, у апеляційної інстанції відсутнє право відмовити у відкритті провадження.

У цьому і полягає відмінність між заочним рішенням суду та винесеним в загальному порядку, строк на апеляційне оскарження якого розпочинається із часу його винесення або дня отримання рішення відповідачем.

Якщо відносно цієї особи вже відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню заочного рішення, прийняття апеляційної скарги до розгляду буде підставою для закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документу до суду згідно ч.1 ст. 48 Закону України  "Про виконавче провадження".

Інколи, в разі відсутності передбачених Законом підстав для скасування заочного рішення, його вчасне оскарження відповідачем не бажане. В деяких випадках, заочні рішення відповідачами не отримуються, про що в матеріалах справ відсутні поштові повідомлення про вручення, однак суд все ж видає виконавчі листи на примусове виконання.

Тому оскаржити рішення можна і пізніше, у потрібний момент, наприклад з метою блокування звернення стягнення на майно та затягування самої процедури примусового стягнення. На практиці є часті випадки, коли результативно оскаржувалися заочні рішення і через 3 - 4 роки після їх винесення.