Судова суперечка лізингоодержувача із ТОВ "Порше Лізинг Україна", інтереси якої представляє Юридична фірма "Вернер і партнери", у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - закінчена.
Вищий спеціалізований суд України підтвердив, що європейська компанія не гребувала "чисто" українськими методами відбору майна, залучаючи до цього юридичні компанії. Як вказала касаційна інстанція, “право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання - визначено ст. 10 цього Закону, зокрема п. п. 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у порушення вимог законодавства та умов договору щодо порядку вручення повідомлень лізингоодержувачу, позивачу за адресою зареєстрованого місця проживання та вказаною у договорі, повідомлення відповідача не направлялися, а відтак відсутні підстави вважати розірваним договір фінансового лізингу станом на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи".
Вищий спеціалізований суд України підтвердив, що європейська компанія не гребувала "чисто" українськими методами відбору майна, залучаючи до цього юридичні компанії. Як вказала касаційна інстанція, “право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання - визначено ст. 10 цього Закону, зокрема п. п. 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у порушення вимог законодавства та умов договору щодо порядку вручення повідомлень лізингоодержувачу, позивачу за адресою зареєстрованого місця проживання та вказаною у договорі, повідомлення відповідача не направлялися, а відтак відсутні підстави вважати розірваним договір фінансового лізингу станом на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи".
Немає коментарів:
Дописати коментар