Голова Верховного Суду України Романюк придумав вічне зобов"язання.

Ще у 1988 році, видатний професор Зореслава Ромовська сказала, що зі спливом позовної давності незахищене суб”єктивне право повинно вважатися втраченим*.

В цьому ж році закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка, чинний сьогодні Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк.

Так ось, він навіть не знає хто така пані Ромовська, бо якби знав - то не підписав би це ганебне рішення, яке повністю суперечить вище вказаній позиції. Читайте:

"Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»." Справа № 6-786цс17.**

Доповнено:

Практика сьогоднішнього ворога - Російської Федерації пішла доктринальним шляхом, як і вказувала З. Ромовська. Так, Верховий суд РФ у своїй ухвалі від 01.11.2016р. справа  № 84-КГ16-7 зазначив, наступне:

"...в случае невозможности обращения взыскания на заложенное имущество в счёт исполнения обеспеченного залогом обязательства залог утрачивает обеспечительную функцию, а следовательно, подлежит прекращению".

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).


*Ромовская З.В.Спорные вопросы учения об исковой давности. //Вестник Львов.ун-та.Серия юрид.,1988.-Вып.26.-с.47.
**Текст рішення з групи «Прецедент» ® - precedent.ua.