05 жовтня 2016 року вступив в силу Закон України "Про виконавче провадження", який фактично є новою редакцією старого Закону із такою ж назвою і який ввів нові положення, а саме строки пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Ці строки вже декілька разів змінювалися. З першою редакцією Закону України "Про виконавче провадження" строк пред'явлення виконавчих листів виданих на виконання судових рішень, встановлювався в три роки.
У 2011 році цей строк зменшили до одного року, а вже цього разу, законодавець вирішив повернутися до попереднього трирічного.
Як вказують експерти строк було збільшено задля захисту інтересів стягувачів. При цьому, стягувачами неофіційно вказувались банківські установи, в основному ті, що перебувають в процедурі ліквідації, які за відсутності достатньої кількості штатних працівників просто не встигають звертати виконавчі документи до виконання.
Навіть якщо і були такі підстави, на нашу думку, законодавець має повне право визначати строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, однак, не все так просто.
Частина 5 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень передбачає, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тобто, усі виконавчі документи, що були видані за правилами попередньої редакції Закону і мали річний строк пред'явлення до виконання, автоматично продовжують діяти до трьох років. Якщо для стягувачів це додатковий бонус, то для боржників це вже збільшення відповідальності.
Стаття 58 Конституції України зазначає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, Конституційний суд України роз'яснив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Також згідно з чч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Отже, продовження строку пред'явлення виконавчих документів, на мою думку є збільшенням відповідальності боржників.
Матеріали за темою:
Руслана Абрамович. Принцип незворотності дії законув часі у судовій практиці судівзагальної юрисдикції Публічне право № 3 (7) (2012)
Р. Ш. Бабанли Історичний розвиток положень про заборну зворотної дії кримінального закону в часі. Часопис Київського університету права. 2014/4
Немає коментарів:
Дописати коментар