Чи може кредитор вимагати в судовому порядку визнання права власності за собою на предмет іпотеки?

Вже довгий час банки звертаються до суду із позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності. 

Жодних нарікань не було у Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ та навіть у Верховного Суду України, які ухвалюючи рішення та узагальнюючи судову практику, рекомендувати нижчим судам захищати нібито порушені права кредитора саме таким способом.

Все змінилося в 2016 році, коли судді Верховного Суду України прочитали Цивільний кодекс України та з'ясували прописні істини з університетського курсу цивільного права.

Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України), а у судовому порядку набуття права власності можливе у наступних випадках:

1. Набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК України).

2. Набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ст. 376 ЦК України).

Визнання права ж власності в судовому порядку можливе лише у випадках якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Позов кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності до жодної із цих підстав не потрапляє і єдину підставу, за якою позивачі намагаються зачепитися є стаття 16 ЦК України - визнання права.

Однак і даний способ захисту не витримує жодної критики, оскільки у відповідності до ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”.

Такий договір вже сам по собі є правовстановлюючим документом, який підверджує виникнення права власності на предмет іпотеки у іпотекодержателя (звісно за певних умов) і є підставою для реєстрації цього права.

При цьому, до суду жодного разу не були надані матеріали, які б свідчили про порушення набутого ними права власності на предмет іпотеки та проведення відповідної реєстрації у реєстрі речових прав.

Сьогодні нижчі суди почали масово відмовляти кредиторам у задоволенні даного типу позовів, копіюючи текст рішення Верховного Суду України 30.03.2016р. №6-1851ц15 і не вдаючись у суть природи цивільних відносин, що виникли з договору іпотеки. Не винятком стало також рішення апеляційного суду Київської області від 02.06.2016р.(справа №362/6390/15-ц) в якій автор блогу приймав участь вже на стадії апеляційного оскарження.

Таким чином, ми маємо подальший розвиток судової практики і хто його знає, які рішення ухвалять судді Верховного Суду, якщо будуть в подальшому так детально вивчати Цивільний кодекс.